З розвитком соціальних мереж та так званих AI, обʼєктом моєї ненависті стала алгоритмічна стрічка, яка намагається навʼязати той контент, який не дуже цікавий, і я в якийсь момент почав помічати, що 9/10 постів – це не підписки, а якісь треш-рекомендації (але це ж не тікток, камон).
З війною я піймав себе на тому, що майже постійно перевіряв в телеграмі ⚡️Труху⚡️ всякі пабліки, і найкращим рішенням в якись час стало споживати новини по запиту. В результаті переносу сторінок з телеграмів в rss-читалку, в телеграмі залишились лише персональні чати та спілкування – ніяких пабліків з постійними ⚡️⚡️⚡️, а в твітерах – живі люди, а не бренди!
Опис спрощено технічно, тому про всяк випадок, якщо хочете пояснити про різницю між RSS/Atom або іншими технічними термінами, ось вам:
🤨 Що таке RSS?
RSS — формат для розповсюдження контенту в мережі, це як хронологічна стрічка, яка може читатися різними читалками таких стрічок. Аналогією для RSS-стрічки може бути публічна сторінка з постами в соцмережі, а сам підписник агрегує їх у себе на компʼютері. Цей формат та технологія були популярними в бородаті 2000-2010-ті (коли соцмереж як таких не було, як і агрегаторів новин, тому це була єдина можливість підписуватись та слідкували за блогами), але дотепер ця технологія все ще існує, хоч і не дуже активно її підтримують розробники (їм не вигідно, але про це далі), і я знову її відкриваю.
Програм для читання таких стрічок доситьбагато (як безплатних, так і платних) – є в вигляді сайтів (наприклад, Feedly) та додатків для компʼютерів та мобільних (Reeder). Якщо не було досвіду, то пропоную почати з Feedly – в безплатному режимі він дозволяє додавати до 100 підписок та 3 директорій, що повинно бути достатньо для розуміння, чи цікаво це взагалі.
🙋🏻♂️ Навіщо мені RSS?
Насправді це вирішило для мене багато проблем:
Немає реклами! RSS через це і занепадає, що не дуже раціонально підтримувати цей формат розробникам сайтів, які монетизують свій контент через рекламу (RSS – це зазвичай текстовий формат з зображеннями, тому якщо це не нативна реклама, то вона там не зʼявиться). Досить часто в різних системах управліннями сайтів власники сайтів навіть не знають, що ця стрічка генерується автоматично, тому для них це теж стає відкриттям :)
Немає алгоритмічної стрічки – через те, що ця технологія стара як світ, там і немає ніякого штучного інтелекту, і це прекрасно – я бачу лише те, що я пропустив з останнього перегляду. Звісно, що зараз агрегатори намагаються також рекомендувати матеріали з інших ресурсів, які можуть бути цікавими на основі підписок, але ця проблема вирішується радикально – звичайною зміною програмою для читання, де цього немає.
Не потрібно перевіряти стрічки соцмереж на нові матеріали ресурсів. Наприклад, я підписаний на стрічки деяких медіа, і читаю їх новини без мемасиків та ситуативних маркетингових твітів.
Перехід до контенту по запиту – трохи свідоміше споживання контенту. Це як прокидатись о 5-й ранку (від тривог), тільки менше болі! Як я вже писав, за останній рік я зрозумів, що в новинах та постійних перевірках соцмереж/телеграмів досить складно сконцентруватись, а працювати треба, тому досить багато підписок мігрувало саме туди.
І останнє – читати зранку та ранкові агреговані матеріали в рази цікавіше постійного думскролінгу у твітерах! <sarcasm>А зекономлені півтори хвилини я витрачаю на тікток!</sarcasm>
👩💻 З чого почати?
Майже всі ресурси для читання стрічок дозволяють ввести адресу сайту, а потім вони вже самі знаходять стрічку та дозволяють підписатись.
Скоріш за все, у вас є підписки на якісь соцмережі якихось ЗМІ/блогів, то достатньо спробувати ввести адресу сайту в Feedly, і скоріш за все сайт додасться в стрічку для читання.
❤️ Мої рекомендації
В мене багато підписок з програмування, але є і кілька рекомендацій не з програмування:
Reporters. (https://reporters.media/feed/) — прекрасне репортажне медіа, що в паперовому вигляді, що в інтернеті! Стало відкриттям останніх місяців
Тексти (https://texty.org.ua/articles/feed.xml) – величезні прекрасні лонгріди з аналізом даних
Читомо – ресурс про книжечки та навколокультурну тематику
Substack з їх email-розсилками. Я спробував їх замінити на RSS-стрічку, і це вдалось! Наприклад, з розсилкою історика Снайдера про Україну я побачив, що є RSS-стрічка вигляду https://snyder.substack.com/feed, тому підписався на всіх, кого я там читаю.
🤓
До речі, у мене зʼявився блогролл (список блогів/сабстаків, які я читаю), тому можливо, що там теж цікаве знайдете!
Я також обожнюю читати всякі лонгріди довгочити з думками інших людей про все на світі, тому в мене також підписки на More To That та на Paul Graham (https://rsshub.app/blogs/paulgraham/).
На жаль, в українських ресурсах чомусь не додають посилання на RSS. Наприклад, в тому ж The Ukrainians немає жодних посилань на їх стрічку, хоча ресурс просто прекрасний! Користуючись правом, що я їх спонсую, я якось надіслав листа, що мені недостатньо екошопера в подарунок, а і потрібна RSS-стрічка, вони відповіли пару місяців тому, що незабаром додадуть стрічку на сайт. Що ж, буду чекати, навіть якщо чекати прийдеться рік (залишилось вже пів року)!
📱 Що з телеграмом?
Телеграм не дає RSS-посилань, але є ресурси, які дозволяють генерувати стрічку. У випадку з телеграмом потрібно лише створити підписку на http://rsshub.app/telegram/channel/NAME, де NAME — це адреса публічної сторінки. Наприклад, щоб підписатись на публічну сторінку з рекомендаціями подкастів «Наші подкасти», потрібно підписатись на http://rsshub.app/telegram/channel/nashipodcasty/. Цікаво, що бонусом в стрічці не буде ніякої реклами телеграму. Досить іронічно, що rsshub – продукт китайців, хоча нічого в собі не зберігає (окрім назви каналу, який запитали) але якщо є бажання його можна підняти у себе, або знайти якусь альтернативу.
Чому б не спробувати?
Ось так виглядає мій рідер (я використовую reeder), і жодної реклами, рекомендацій та пейволів – прекрасно ж!
Приблизно рік тому я створив першу (але не найкращу 😅) карту тривог – тоді ще телеграм-каналів не було, як і офіційних інструментів для розробників, тому вони створювались не так часто.
Я часто спілкуюсь з волонтерами розробником найпопулярнішої alerts.in.ua, і у нас є захисти від DDoS-атак. Хоч alerts час від часу намагаються DDoSити з російських/білоруських та інших IP-адрес, але у мене спокійніше та атак не так багато. Я вирішив не блокувати ці регіони, щоб відвідувачі мали доступ з тимчасово окупованих територій – всі інші карти блокують ці регіони. Через це в якийсь час Маріуполь входив у 20 найвідвідуваніших міст:
Московитська карта
Наприкінці жовтня друзі (Макс, привіт!) скинули посилання на російську карту, у коді була інформація про тривоги абсолютно в такому ж форматі, як і я віддаю – виявилось, що «волонтери» створили свій ресурс з картами тривог України та Росії. Іронічно, що автор розуміє – Росії як такої не існує, тому там і немає ніяких інших регіонів, окрім України.
Через те, що мій файл через деякі причини знаходився на DigitalOcean Spaces, я нічого з цим не зміг зробити (я міг лише редагувати файл), то для того, щоб я міг повертати якийсь інший контент для росіян, мені потрібно було перенести на свій сервер, і тому змінилося посилання, яке повинні були всі оновити. Були сумніви, що той розробник не клюне на це, але я його недооцінив – він швиденько прочитав інструкцію, та замінив.
Технічний відступ
В перші дні життя карти я не розраховував, що буде досить великий попит на це, тому сервер в пікові не витримував величезну кількість відвідувачів. Найбільш швидким та безболісним рішенням була ідея перенести файли (враховуючи файл зі статусами тривог, який постійно оновлюється) в DO Spaces (альтернатива S3). Проблема з недоступністю сайту вирішилась, в DO Spaces я за це платив по $60-70 на місяць (запитів було дійсно багато, але там і не лише цей файл лежав). З часом це все оптимізувалось, і залишалось до останніх місяців. Перенос файла назад був трохи болісним (так як багато ресурсів використовувало його, але я попередив про це за місяць тих, хто писав мені листа та запитував за це).
CloudFlare, окрім кешу та захисту від DDoS, дозволяє також додавати свій роутинг в залежності від заданих правил (називається Transform Rules). Так, наприклад, можна всім користувачам (або окремим IP-адресам) з РФ повертати абсолютно інший файл, і вони про це ніяк не дізнаються, якщо не спробують VPN.
Оскільки у мене тепер був повний доступ до статистики та API, то прекрасно видно відвідувачів з Московії, і дуже швидко знайшовся наш цікавий клієнт, який на кожного свого відвідувача робив по одному запиту на мене:
Це не єдиний спосіб визначення, а лише перший крок. Наступні способи були цікавішими, але технічні деталі я буду поки упускати, щоб цю інформацію не використали в корисливих цілях.
«Карта Поломалась»
Спочатку була ідея просто блокувати запити з тієї карти, але ми вирішили, що найкращий спосіб – заплутувати, тому в першій реалізації я приблизно для 30% запитів повертав випадкові дані про сирени. Вийшла ось така от гірлянда:
Звісно, що було щось неочікуване для Ваньки, а якщо не знаєш, що відповідати – кажи, що це DDOS-атака! Абсолютно неважливо, що це, але звучить страшно!
Щоб заплутати, я вирішив вимикати на деякий час генератор випадкових сирен, тому автор трохи підтер сліди, розібрався, і сказав, що це DDoS!
І майже одночасно (після оновлення) зʼявилась заява:
НАТО-сервер
Оскільки, як виявилось, дані про тривоги було перенесено на НАТО-сервера, то було вирішено замість фейкових даних повертатись помилку, що на болотах Московії немає прав на запити до НАТО-ресурсів, тому в цей момент карта у них перестала працювати.
Були трохи інші варіації:
{
"error": "Can't connect to https://ua-alerts.nato.org",
"description": "This request originated from Moscovia, a country that is not a member of NATO."
}
Ця помилка була досить неочевидною (на сайті взагалі не виводиться нічого), тому оцінити її зміг лише автор сайту та якісь розробники. На жаль, за день автор ніяк публічно не відреагував на неї, а реакції хотілось, тому час було змінювати стратегію.
Шість років
Мені подобались треди Анатолія Остапенка, де він у ролі співробітника російського підрозділу ППО ЦНАП спілкувався з росіянами, і це була гарна нагода згадати Роскомнадзор.
{
"error": "РОСКОМНАДЗОР: Данный ресурс заблокирован",
"description": "Запрашиваемый адрес является НАТО-ресурсом. Просим перейти на отечественный аналог в ближайшее время. В противном случае вам грозит до 6 лет лишения свободы."
}
Щоб отримати хоч якийсь відгук, хтось запитав автора, що там порушується, якщо є така помилка. Як виявилось, треба було перезавантажити та знову заспокоїтись.
Та зʼявилась публічна відповідь:
Наступні потуги
Звісно, що московити нічого не можуть адекватного придумати, тому він просто орендував проксі в Казахстані (на фоні новин, що Московія хоче обходити санкції через Казахстан) та спробував ввести кешування запитів, який було приблизно через 20 хвилин заблоковано.
Далі він змінює ще раз свій сервер та формат результату (тому він не виглядає тепер 1-в-1, як і мій), але автор досить довго намагається зрозуміти, що в назвах областей додатково замінюються кириличні літери «а»/«о»/«у» на аналогічні їм латиницею (ззовні це абсолютно не видно) та пробіл замінюється на нерозривний пробіл – через це стає дуже складно розуміти, що ззовні все є, але чомусь не працює. Також повертались замість відповіді посилання на те саме історичне відео (dQw4w9WgXcQ) та помилкою, що його країна все ще не має жодних прав.
Зараз автор намагається писати багато коду, щоб використовувати інший ресурс, але звісно, що ніякі VPN та проксі йому більше не допоможуть. Так сказати, ми ещо даже не начінали!
За останні тижні кількість матеріалів та обговорень про ChatGPT максимально зашкалювала, і здавалося б, що вже почали приймати те, що розробників/дизайнерів/письменників/вставте вашу професію ця машина все ще не замінить, і хоч AI поки не вміє поки що роздумувати та генерувати нові сенси, це все ж дуже гарний інструмент.
Цікаво, що в перший день, коли чатбот став доступним українцям, невимушено слухаючи обговорення чатбота абсолютно всюди, я зрозумів, що система обмеження реєстрація по номеру + обмеження по IP з дозволених країн працює надійно, і це було гарним барʼєром для тих же ІТшників.
Окрім чатботів та генераторів зображень, для розробників є багато чого цікавого, тому якщо ви раптом розробник, і ще не дивились – можливо, там знайдете щось цікаве для себе, а я розповім, що я знайшов цікаве для себе.
🎤 Speech to text
Буквально декілька днів тому OpenAI дали інструменти розробникам для розпізнавання тексту (та ще й перекладати його автоматично на іншу мову), і він розпізнає навіть українську! Причому розпізнаються без будь-яких проблем навіть сильно спотворені голоси з шумом або музикою на фоні.
До війни у мене була ідея створити якийсь агрегатор наших подкастів. Я хотів додати там декілька розумних фільтрів, які можна лише при аналізі аудіо створити, але швидкої альтернативи по розпізнаванню так і не знайшов.
Ця розпізнавалка працює на основі моделі Whisper, і за бажанням її можна запустити безплатно у себе на компʼютері. Локально це максимально повільно працює (на одну хвилину йде декілька хвилин), але завдяки оптимізаціям в OpenAI, записи на 10-15 хвилин розпізнаються буквально за пару секунд. Можливо, незабаром ми побачимо щось нове на основі аудіоконтенту – наприклад, рейтинг подкастів по хейтспічу або навіть перевіряти на фейк все, що було сказане в подкасті (Джо Роган, спиш?).
Поки однією з проблем є те, що модель не може визначати, хто розмовляє, тому з діалогами це не працює, тому повноцінно транскрибувати подкаст не можна, але з монологами працює майже ідеально!
Наприклад, один з моїх улюблених подкастів – Культурний трибунал. Це той випадок, що краще їх прослухувати, чим читати (у цьому подкасті прекрасно абсолютно все!), але оскільки тема про розпізнавання, то Whisper прекрасно справляється з цим :)
Переклад на англійську, звісно, досить дивний, але най буде тут :)
Передлянути автоматично згенерований переклад
[00:06:12.000 --> 00:06:19.000] So we will do something impossible and ask our artifact to be brought to the virtual hearing room.
[00:06:19.000 --> 00:06:24.000] "Peace Gospel"
[00:06:24.000 --> 00:06:28.000] So let's take a look at what kind of book it is.
[00:06:28.000 --> 00:06:34.000] It is about the width of a MacBook, but much thicker and much heavier.
[00:06:34.000 --> 00:06:37.000] The pages of the Gospel are made of parchment.
[00:06:37.000 --> 00:06:40.000] Does anyone remember what it is from school?
[00:06:40.000 --> 00:06:44.000] This is a kind of paper pradid, but made of animal skin.
[00:06:44.000 --> 00:06:51.000] By the way, there are even a few holes from the sheep on the pages of our Gospel, which once bit the owners of these skins.
[00:06:51.000 --> 00:06:57.000] All 294 pages of the manuscript are hand-painted in several columns.
[00:06:57.000 --> 00:07:03.000] Luxurious paintings with gold plating are especially impressive, each of them is unique.
[00:07:03.000 --> 00:07:06.000] It turns out that this is a unique and delicate work.
[00:07:06.000 --> 00:07:08.000] The Gospel has a trick.
[00:07:08.000 --> 00:07:13.000] The master on the last page said the date when he was working on the book.
[00:07:13.000 --> 00:07:17.000] From October to May 1056-57.
[00:07:17.000 --> 00:07:26.000] Thus, the "Peace Gospel" is considered the oldest, accurately dated, large-handwritten monument of Kievan Rus'.
[00:07:26.000 --> 00:07:31.000] Of course, it is impossible to somehow evaluate this book in hryvnias, dollars or bitcoins,
[00:07:31.000 --> 00:07:35.000] because this is the moment when it is, frankly speaking, priceless.
[00:07:35.000 --> 00:07:40.000] But how did it happen that the manuscript of Kievan Rus' ended up in Russia?
[00:07:40.000 --> 00:07:43.000] Let's launch another material for this.
[00:07:43.000 --> 00:07:52.000] So, we suggest you imagine again a dark, closed-off office.
[00:08:02.000 --> 00:08:10.000] Near the window, in a narrow ray of light, stands a tall man and abruptly dictates such words to his secretary.
[00:08:10.000 --> 00:08:13.000] He saw anatomy in the doctor.
[00:08:13.000 --> 00:08:20.000] All the insides are laid out so separately - human heart, lungs, kidneys, and veins that live in the muscles.
[00:08:20.000 --> 00:08:22.000] Well, like threads.
[00:08:22.000 --> 00:08:25.000] Before us is the Russian Tsar Peter I.
[00:08:25.000 --> 00:08:31.000] And if there was an Insta then, probably with these cute details about human insides,
[00:08:31.000 --> 00:08:35.000] Peter would have signed his photos from a trip to Europe.
[00:08:35.000 --> 00:08:41.000] The Tsar traveled to Holland and England and found there the so-called "art cabinets", that is, miracles.
[00:08:41.000 --> 00:08:47.000] Since then, Peter has been swimming on this topic - to create a museum with all sorts of crafts.
[00:08:47.000 --> 00:08:54.000] Immediately upon arrival, this first Russian cosplayer issued an order to install an art camera in Russia.
[00:08:54.000 --> 00:09:03.000] Years passed, the Tsar was brought gifts from all over the world, but there was something that Peter's collection was not enough for.
[00:09:03.000 --> 00:09:06.000] Something very special.
[00:09:06.000 --> 00:09:10.000] Something that the Tsar just had to possess with blood,
[00:09:10.000 --> 00:09:16.000] because without it it would simply be impossible to sculpt a new great empire that he had conceived.
[00:09:16.000 --> 00:09:24.000] Peter understood well that to assimilate the history of Kievan Rus' you need to have its living and material evidence.
[00:09:24.000 --> 00:09:30.000] And somehow he learned about the oldest of the existing manuscripts, which was kept in Kiev.
[00:09:30.000 --> 00:09:33.000] And here's what happened next - a blind spot.
[00:09:33.000 --> 00:09:36.000] There is a big gap in the place of this piece of history.
[00:09:36.000 --> 00:09:41.000] Russia deliberately erased all the details so that no researcher could say
[00:09:41.000 --> 00:09:45.000] how our Gospel from Kiev ended up in St. Petersburg.
А ось частина епізоду з «Подкаст Підкаст», тому навіть з розмовними форматами все досить круто, але з діалогами поки проблема:
Тепер не потрібно буде воєнних експертів на ютубі дивитись – їх тепер можна буде читати! А з chatgpt можна взагалі буде попросити саммарі зробити, або навіть генерувати новий випуск подкасту на основі попередніх – буде така собі альтернатива подкастів з podcast.ai, які навчили нейронну мережу на основі біографії Джобса, нарізали голоси (на HackerNews в коментах автор розповідає за це), і вийшов досить цікавий подкаст
Модерація контенту
Іншою потенційно цікавою моделлю я побачив інструменти для модерації контенту. Перевіряти будь-який текст можна безкоштовно, і OpenAI повертає інформацію, чи знайшов він в тексті щось, що порушує їх політику – хейтспіч/образливі фрази та т.д.
OpenAI зазначає, що він поки що адекватно працює лише для англійської, тому фразу «Вова, їбаш їх блядь!» він позначив як безпечну, а от «Русні пизда!» вважає хейт-спічом. Ох, як же добре, що у мене блог не на якомусь фейсбучику або твіттері, і блокувати мене нікому!
Виглядає, як дуже прекрасний інструмент для модерації контенту будь-де — починаючи телеграм-ботами, закінчуючи тими ж ЗМІ.
Звісно, для наших реалій потрібно вводити категорії, як культура скасування/срач/шакалячий експрес/політота, але є надія, що з часом це вплине на якість коментарів, і модель покращать токсичними даними – у нас вони генеруються щоденно :).
Ще щось?
У них є досить багато прикладів, тому от раджу хоча б погратись з ним – може вийде щось досить корисне! OpenAI дає $18 кредиту на перші три місяці використання API, тому їх повинно вистачити абсолютно для будь-яких цілей. До того ж ціни за запити в OpenAI досить демократичні (і я приємно здивований).
На жаль, є трохи незручний момент з токенами – це одиниця виміру інформації в openai. Якщо в подкастах одиниця – це кількість секунд (тому кошти стягуються в залежності від часу) то для chatgpt-штук це – кількість літер. З англійською все ідеально (там 1 слово, як правило, приблизно 0.75 токенів – у фразі «Hello how are you» лише 4 токени), а от з кирилицею це проблема – 1 літера може займати 1-2 токени (наприклад у фразу «Привіт як у тебе справи» аж 27 токенів). У них є калькулятор кількості токенів, тому можна вставити будь-який текст та подивитись – в досить великих масштабах це буде дуже суттєво впливати :). До речі, саме токенізація і є причиною, чому в запитах англійською в вебінтерфейсі того ж ChatGPT відповідь друкується по слову, а українською – по літері.
Що далі?
Залишилось вижити не лише у війні, а у цьому світі контенту/відгуків/подкастів/відео/тіктоків/постів/пабліків, згенерованих за допомогою AI!
Головне – не будувати щопопало.ai :)
Люди в продуктових компаніях такі «ми маємо вирішувати реальні проблеми користувачів», а потім такі «опа у чатжпт є апішка, терміново додаємо і ПРИДУМУЄМО ЦЕЙ ФІЧІ НАЗВУ З ‘AI’ НАПРИКІНЦІ 🤡🤡🤡
— Stanislav Govorukhin 🇺🇦 (@_govorukhin) March 4, 2023
Поки компанія Ілона Маска ще не закрила безплатний доступ до апі твітера та на основі твітів (🚬🚬🚬 та «якось буде») останніх днів, зʼявилась мікроідея – подивитись, як такі повідомлення впливають на спільноту, тому за пару годин вдалось побудувати цю діаграму.
За основу взяті твіти з текстом «Стало краще»/«Стало гірше»/«Накрут» (+ в різних родах)/«Розкрут» та схожі.
Аттеншн: ніякої цінності це все може не мати (так як ці фрази іноді дуже не в контексті використовуються), тому не використовуйте це все у своїх дипломних роботах на тему як лідери думок впливають на твітер-спільноту.
Оновлено: API прикрили на початку червня, тому тут буде історична ретроспектива з лютого місяця.
😵💫 Завантаження… 😵💫
(Оновлюється час від часу. Останнє оновлення: 😵💫)
Статистика оновлюється кожну годину та буде працювати до останніх сил, доки Ілон Маск і його компанія дозволять це робити. Час від часу можна переглядати цей пост, і якщо дані перестануть оновлюватись – це знак, що розробники твітера забили ще один цвях в розвиток платформи.
Зараз кожна поважаюча себе соцмережа створила сторіз з результатами року, а оскільки гудрідз – печерна соцмережа (і це прекрасно), тому не підведеш результати року сам – не підведе його ніхто.
Через війну якись час неможливо було щось читати будь-що, окрім новин 24/7; в якись момент все прочитане було з воєнним/історичним контекстом щось і читав, а іноді це було формою ескапізму.
Rana Foroohar «Don't Be Evil: How Big Tech Betrayed Its Founding Principles – and All of Us»
Це була ще одна книжка про соцмережі та чому це погано. На жаль, я так нічого і не відмітив захоплюючого в книжці, але памʼятаю про деталі про те, як створювали всякі дизайнерські паттерни (той же «infinite scroll», наприклад), ну і декілька розділів, де підіймалась тема небезпеки Китая – те, що вони збирають дууже багато інформації, яка з часом можуть використовувати у своїх цілях (привіт, тікток!). Великих інсайтів не було, і так зрозуміло, що всякі великі корпорації для заробітку грошей, але було трошечки цікаво. Зараз, в ретроспективі, приємно дивитись за потугами гугла, коли раніше можна було просто рекламу в гугл пошуку виводити, а зараз зʼявляється гарний конкурент в вигляді ChatGPT
Оцінка – 2/5
Олівер Беркмен «Чотири тисячі тижнів. Тайм-менеджмент для смертних»
В той час, як в трендах всякі методології GTD, книжки про те, як зʼїсти жабу та як працювати 4 години на тиждень або прокидатись о 5-й (останні дві дуже актуальні, але є нюанс), тут автор пропонував альтернативний шлях, додаючи гумор та трошки філософії. Цікавий погляд на прокрастинацію, і те, що ніколи її не побороти, але використовувати з користю. Як каже Подоляк, важливо було проговорити та зафіксувати це.
Productivity is a trap. Becoming more efficient just makes you more rushed, and trying to clear the decks simply makes them fill up again faster. Nobody in the history of humanity has ever achieved “work-life balance,” whatever that might be, and you certainly won’t get there by copying the “six things successful people do before 7:00 a.m.” The day will never arrive when you finally have everything under control—when the flood of emails has been contained; when your to-do lists have stopped getting longer; when you’re meeting all your obligations at work and in your home life; when nobody’s angry with you for missing a deadline or dropping the ball; and when the fully optimized person you’ve become can turn, at long last, to the things life is really supposed to be about. Let’s start by admitting defeat: none of this is ever going to happen. But you know what? That’s excellent news
Оцінка – 5/5
Андрій Бондар «Ласощі для Медора»
Це набір есеїв в більшості про політоту та якісь загальні спостереження, які написав автор у 2017-2020 роках, і які стали актуальними саме після 20-го року. Так вийшло, що це була моя перша книжка після початку війни, і книжка налаштувала на те, що це все надовго. Деякі есе – копіпаста його колонок з Збруча, тому якщо подобається його стиль, то рекомендасьйон!
Ми часто нарікаємо на тенденцію масового отупіння, яка дозволяє маніпулювати великими групами населення через телевізор чи комп'ютер, але водночас із нею спостерігаємо появу сфер "загальної компетенції", що дозволяє цілком випадковим особам мати свою думку про речі, які ще сьогодні вранці не викликали в них жодного зацікавлення, а оце щойно, нарешті, трапилися в їхньому житті. Люди, які навчилися сперечатися на рівних з реальними експертами у сферах футболу, політики й музики, легко перекидаються на мовознавство, літературу, філософію та соціологію. Можливість вільного оприлюднення думки про книжку або фільм змушує напружити звивини навіть щонайобмеженішу особу. Таке мандроване знання про все на світі формує атмосферу загальної спроможності "гакнути" (від англ. "to hack" – зламати) будь-яке явище, текст чи феномен, наче комп'ютерну програму. За допомогою випадкового набору уривків методів і уявлень, кухарчиним праонукам підвладна не лише така дрібничка, як управління державою, а й речі набагато складніші – наприклад, стилістичні особливості вікторіанського роману чи образи історичної пам'яті в мові індіанців племені піраха.
Нагадало телеграмних мамкиних експертів :)
Оцінка – 4/5
Сергій Жадан «Хлібне перемир'я»
Колись тіктокери відкриють, що їх український dilf (вимбачте) не лише цілується з Соловій, а ще й пише прекрасні пʼєси та прозу. Це історія 2014-го року, як у братів помирає мати, і їм потрібно щось робити далі в фронтовому місті, де вони навіть не знають хто є сепаратистом, а хто – ні. Паралельно ще й підіймається тема сімейних спогадів та відносин.
Взагалі, що в Інтернаті, що в цій пʼєсі, мені здалось, Жадан навмисно маскує політичні погляди персонажів, тому це і прекрасно, і бісить водночас :)
Антон. Шо це? Толік. Бабки. (забирає в Антона пачку, зважує на руці). Мама на похорон відкладала. Антон. Це ж радянські. Толік. Ну, вона давно готувалась. Антон. Лучше б вона в санаторій зʼїздила хоч раз. Ладно, покладемо в могилу, хай прогуляє в царстві мертвих
До речі, у Києві зараз проводять виставу, тому якщо краще подивитись – то лінк осьочки (сподобався жанр «сміятись/плакати/розуміти»).
Оцінка – 4/5
Збігнєв Бжезінський «Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи»
Якось почув гарну цитату з цієї книжки, що «хто володіє східною Європою, той володіє серцем світу», тому саме через це книжка була миттєво продана. Бжезінський написав її в 1997-му, і тут мій жарт, що автор досить точно створив контент-план розвитку світу на наступні 20 років (як мінімум). Головна ідея книжки – що геополітичною ідеєю США є також вплив в Євразії та відсутність суперників в цьому, і дуже важливе місце посідає, сюрпрааайз, Україна.
Звісно, в чомусь про США він палку перегинає, але почитати про стратегію та інший погляд з боку екс-радника з національної безпеки США було цікаво.
Оцінка – 4/5
Міхаіл Зигарь «Вся кремлевская рать: Краткая история современной России»
Не кенселіть бумбласка та не скидуйте ніяких відосів «Що не так з Зигарьом»
В якийсь момент цікаво стало, як взагалі зароджувалась російська еліта і як це працювало, а через те, що простий лонгрід – це дуже просто, тому стало цікаво про це книжку прочитати. Там і про приватизацію компаній в 90-х, і про газові конфлікти з Україною, і про роботу з опозицією, і як створювались політичні партії, молодіжні рухи та їх опозиційні альтернативи, і про великі конфлікти всередині владних структур, ну і про відносини з Україною в 90-х та нульових роках. Але читати треба обережно :)
Оцінка – 3/5
Rob Fitzpatrick «The Mom Test: How to talk to customers & learn if your business is a good idea when everyone is lying to you»
Цікава книжка про те, як розмовляти з користувачами та перевіряти ідеї, де співрозмовник тому буде розповідати про свій досвід, який, можливо, допоможе для розуміння, чи дійсно якась проблема вирішується, а не айтішники вчергове вирішують неіснуючу проблему
3 simple rules ... they are collectively called (drumroll) The Mom Test (It’s called The Mom Test because it leads to questions that even your mom can’t lie to you about): 1. Talk about their life instead of your idea 2. Ask about specifics in the past instead of generics or opinions about the future 3. Talk less and listen more
Bad customer conversations aren’t just useless. Worse, they convince you that you’re on the right path. They give you a false positive that causes you to over-invest your cash, your time, and your team. Even when you’re not actively screwing something up, those pesky customers seem hellbent on lying to you.
The world’s most deadly fluff is: “I would definitely buy that.” It just sounds so concrete. As a founder, you desperately want to believe it’s money in the bank. But folks are wildly optimistic about what they would do in the future. They’re always more positive, excited, and willing to pay in the imagined future than they are once that future arrives.
Every time you talk to someone, you should be asking at least one question which has the potential to destroy your currently imagined business.
На перших розділах так багато персонажів почало з’являтись, що прийшлось підключати блокнот та ручку, щоб хоч якось їх запам’ятати — прям стався флешбек однієї величезної книжки!
Ледь не помер від опису персонажів та б̶л̶е̶д̶і̶н̶ (сміх), але в якись момент це закінчилось — в сюжет додали науковців! Автор, скоріш, зробив мінімальний рісьорч про фізику та про те, як це можна зав’язати в сюжет, але якшо він робив відсилочки до Нолана, то очікував шось теж круте, від чого розірветься мозок. Він вирішив не підіймати цю тему (та не робити помилок), тому розділ раптово закінчився, як і моє вінцо, яке допомогло вижити під час читання
Залишок книжки вирішив дочитати через повагу до гонкурівської тусовки, яка дала йому за це 10 євро чи доларів, але це ж фактично одне і те ж))0)
Оцінка – 2/5
Едіт Еґер «Вибір. Прийняти можливе»
Книжка про досвід жінки виживання в концтаборі та повторне відвідування вже в поствоєнну епоху – дуже боляче було читати. Частину книги про її досвід практики не дуже цікаво було читати, а ось про її саморефлексію та описи днів в концтаборі – це сильно. Особливо відчувається, якщо паралельно читати новини та розповіді людей, які пережили окупацію.
Якби я мала дати назву своїй терапії, я б, ймовірно, назвала її Терапією вибору (Choice Therapy), бо свобода полягає у виборі (CHOICE): у виборі співчуття (Comprassion), почуття гумору (Humor), оптимізму (Optimism), інтуїції (Intuition), допитливості (Curiosity) та самовираження (self-Expression).
А бути вільними означає жити теперішнім. Якщо ми застрягли в минулому, кажучи «якби лише я пішла сюди, а не туди…» чи «якби лише я побралася з кимось іншим…», ми живемо у в’язниці власних вчинків.
І так само, коли ми живемо майбутнім, кажучи «я не матиму щастя, доки не отримаю ступінь…» чи «я не стану щасливою, доки не знайду потрібну людину». Єдине місце, де ми можемо випробовувати нашу свободу вибору, — це тут і зараз.
Оцінка – 4/5
Ева Томпсон «Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм»
Це я колись перед офлайн-записом одного з випусків подкасту «Наразі без назви» прочитав, що вона буде обговорюватись, тому швиденько прочитав і я, щоб потім накинути трохи на вентилятор. Виявилось, що книжку майже ніхто не обговорював, тому фактично вийшло, що прочитав її для себе :).
Через те, що у школі в мене з літературою все дуже погано було, і контекст Пушкіна-Булгакова, можливо, не сильно на мою кукуху повпливав, тому дуже корисними були приклади цитат з книжок, де про дуже багато посилань на Сибір
Особливо запамʼяталась ідея «агресивного націоналізму»:
Крім того, вказується, що необхідно розмежовувати захисний націоналізм, основою якого є захист національної ідентичності, та аґресивний націоналізм, спрямований на експорт власної національної ідентичності та завоювання земель, на яких живуть Інші. Російський націоналізм є водночас аґресивним і захисним, і його аґресивний різновид трансформувався в імперські прагнення колонізувати землі, сусідні з етнічними російськими територіями. Очевидно, для того, аби певна територія стала колонією іншої політичної та національної сили, їй не обов’язково підписувати договори про визнання статусу домініону, як це було у випадку багатьох британських колоній. Росія після завоювання певної території включала її до своєї держави або призначала органи влади, які обслуговували російські інтереси. Російська література брала участь у цьому процесі, впроваджуючи на завойованих територіях наратив російської присутності і витісняючи з цих територій їхню власну історію та письменство, що мали для них важливе значення
Аґресивний націоналізм пишається не демократичними інституціями держави, а її призначенням. Його основний акцент робиться на величезній площі держави, різноманітності її географії та історії, її прагненні освоювати території, які раніше були невідомими, незайнятими та непродуктивними. Слова на кшталт «багатонаціональний» належать до найулюбленіших слів аґресивного націоналізму, оскільки вони підкреслюють масштаб колоніальної діяльності держави і водночас навіюють думку про широту поглядів завойовника, який дає змогу всім цим різним володінням існувати у межах імперії
Оцінка – 4/5
Харукі Муракамі «Про що я говорю, коли говорю про біг»
Це збірка умовно філософських розповідей Муракамі про його досвід бігу – про те, що відчуває та про що думає коли бігає. Звичайно, там є і його письменницькі кул сторемс та історії про письменницьке вигорання, і це все досить легко читається.
Поки я біг, у мене виникли й інші думки щодо письменництва. Іноді мені ставлять таке запитання: «Муракамі-сан, чи не вважаєте ви, що такий здоровий спосіб життя несумісний із письмом?» За кордоном про таке зазвичай не розпитують, а от у Японії, схоже, багато хто вважає, що письменництво шкідливе для здоровʼя, а письменники – такі собі збоченці, які мусять жити на вістрі, бо інакше нічого не напишуть. Крім того, побутує думка, що завдяки нездоровому способу життя письменник відгороджується від банальності світу і набуває певної ясності почуттів, властивої митцям.
Таке уявлення про письменників сформувалося не за один день. Таку стереотипну – чи, висловлюючись більш позитивно, легендарну — фігуру митця широко пропагують кіно й телебачення.
У цілому, я погоджуюсь, що письменництво - це нездорова професія. Коли ми беремося до написання певного тексту, тобто за допомогою слів створюємо певну історію, тоді – подобається нам це чи ні – виділяється якась токсична речовина, котра в усіх інших людей ховається десь глибоко всередині. Із цим стикаються всі письменники, що, свідомі небезпеки, яку чаїть у собі ця отрута, змушені в якийсь спосіб контактувати з нею, інакше про творчість у прямому значенні не може бути й мови. (Даруйте мені доволі незвичну аналогію із рибою фугу, найсмачніші частини якої розташовані якраз біля органів, що містять отруту, проте цей приклад видається мені найбільш показовим.) Тобто в кожному разі письменництво здоровим фахом не назвеш.
Отже, творча діяльність має певні нездорові та асоціальні складові. Я це визнаю. Саме тому серед письменників та інших митців достатньо декадентів чи тих, хто претендує на асоціальність. Я здатен це зрозуміти. Або принаймні не заперечуватиму.
Саме тому всі ті, хто сподівається на тривалу письменницьку карʼєру, повинні виробити імунітет, який захистив би їх від цього небезпечного (подекуди навіть смертельного) ментального токсину. Відтак можна протистояти навіть більш отруйним речовинам. Інакше кажучи, створення глибоких романів передбачає роботу в небезпечному середовищі. Проте для підтримки такої імунної системи впродовж тривалого часу потрібно чимало енергії. Звідки ж іще черпати цю енергію, як не з власного фізичного єства?
Будь ласка, зрозумійте мене правильно: я не намагаюся переконати в тому, що це єдиний вірний шлях для письменника. Так само як існує багато різних літературних жанрів, існує і багато різних типів письменників, кожен із власним світоглядом. У них різні проблеми, різні цілі. Тому одного вірного шляху для письменника просто немає. Це очевидно. Проте я щиро вважаю, що написати великий твір без підвищення рівня енергії та витривалості неможливо, і я впевнений, що цим варто займатися - або принаймні займатися цим набагато краще, ніж навпаки. Нехай це банальність, але коли щось узагалі варто робити, то до цього слід докласти всіх своїх зусиль - чи, в деяких випадках, навіть більше за всі свої зусилля.
Також зі схожого формату я бачив рекомендації почитати Кінга «Про письменство. Мемуари про ремесло», де автор іронічно описує свій досвід письменництва, але це вже в планах на 2023.
Оцінка – 4/5
Юрій Андрухович «Лексикон інтимних міст»
Не кенселіть бумбласка та не скидуйте ніяких відосів «Що не так з Андруховичем»
В цьому році у мене сталось цікаве відкриття, що деякі книжки цікаво читати паралельно з кимось та ділитись якимись цікавими моментами (Дарʼя, привіт!), і це була прекрасна можливість перевірити ідею книжкового клуба наступного покоління, тому можливо, що в якомусь майбутньому зʼявиться щось цікаве :).
В книжці Андрухович описав подорожі та спогади кожним містом (всього їх 111) протягом 1966-2004 років. Щось було дуже цікаво читати (особливо, де я був), а щось – не дуже. Окрім цікавого опису Києва, мої легені відчувають, що треба процитувати щось про рідне Запоріжжя:
Ми висідали з тролейбуса (одинадцятки?) десь на Хортиці і потім певний час, повз територію якихось літніх дитячих таборів, ішли до Старого Дніпра. Це невимовно красивий річковий рукав зі скелястими берегами у найвужчій своїй частині на північному заході острова. Колись я вперше побачив його з вікна сімферопольського потяга, і від спазматично-раптового бажання попірнати з його каменів у мене аж перехопило подих. <…>
Але ще раз про подих. Загалом у Запоріжжі того серпня мені час-то, фактично щовечора, його перехоплювало. Ніколи раніше я не думав, що повітря може аж так боліти в легенях. Зранку цього не відчувалося, усе по-справжньому починалося десь із полудня, увечері ж кожен глибокий вдих означав тисячі розжарених голок. Повітря так і впивалося в наші нутрощі всіма пазурями. Повітря було нашим ворогом і вбивцею. Здоровіше було б не дихати. У центрі міста, в невеличкому парку поруч з найбільшим запорізьким готелем («Інтурист»? чи це вже потім він став «Інтуристом»? а як називався тоді?), були розбиті намети, в яких провадили голодування анархісти й зелені. Вони вимагали закрити коксохім. У середині липня восьмеро з них прикувалися ланцюгами до коксохімівських труб на оглядових майданчиках і, напевно, отримали такі дози канцерогенів, після яких не живуть. У серпні ми побачили їх уже 30-всім виснаженими, майже нерухомими і легендарними. Міспева влада, а відтак і преса прозивали їх екстремістами. Вони притягали по себе перехожих — чи то запалістю очей і щік, чи то ранньоапостольською худизною. Деякі з них ще знаходили в собі сили дискутувати з явно накрученим проти них трудящим народом.
Оцінка – 3/5
Оксана Забужко «Польові дослідження з українського сексу»
Зірочок не ставив так як я зрозумів, що настільки елітарну літературу з реченнями на 3 сторінки не дуже цікаво читати, тому краще б новенького бестселлерового та мейнстрімного Бакмана прочитав би! Але гумор сподобався!
Андрес Індсет «Квантова Економіка»
Автор-філософ описує позитивні сценарії економіки майбутнього, які навряд чи працюватимуть в найближчі часи. Описується те, що купувати все будемо обдумано, зʼявиться безумовний базовий дохід, і компанії стануть відкритими, і ніяких лобістів та корупції не буде. Досить утопічно, але якісь ідеї були цікавими
Оцінка – 3/5
Тарас Шевченко «Кобзар»
Це був цікавий досвід читання абетки-ярижки – досить швидко мозок адаптується до правопису, тому там ніяких проблем з цим не було.
Знову ж, в школі в мене навіть з літературою не дуже все добре було, тому зараз знову відкрив його вірші та «Катерину». Дуже гарно!
Оцінка – 5/5
Ізабель Вілкерсон «Каста. Витоки наших невдоволень»
По опису подумав, що це буде історія про касти американської системи, про папіків-лобістів-рішал, а вийшла ще одна книжка про раси та як спочатку принижували, а потім інтегрували в суспільство чорношкірих.
Тим не менше, я не знав, що нацистська Німеччина дуже детально вивчала досвід США, як вони перетворили расову ієрархію на жорсткий закон – дітей з різними расами відправляли до різних шкіл, раса вказувалась у свідоцтвах про народження, розділялись місця в поїздах, трамваях, пароплавах, приймальнях та навіть у вʼязницях.
Дегуманізація – це стандартна складова формування аутгрупи, якій можна протиставити інгрупу. <...> Дегуманізувати іншу людину означає не просто оголосити, що хтось не є людиною, і це відбувається не випадково. Це процес, програмування. Заперечення того, що є самоочевидним в іншому представникові нашого виду, потребує неабиякої енергії й підкріплення.
Значно важче дегуманізувати окрему людину, що стоїть перед вами й витирає сльози через втрату когось із близьких, здригається від болю після падіння, чи сміється з несподіваного каламбуру, як зробили 6 ви самі. Важче дегуманізувати окрему людину, яку вам випало знати. Саме тому люди й групи, які прагнуть до влади й розмежування, не обтяжують себе дегуманізацією індивіда. Легше поставити клеймо забруднення на всю групу.
Дегуманізувати групу означає позбавити кожну людину, яка до неї входить, права належати до людського роду.
Оцінка – 3/5
Йоханн Харі «Мистецтво зосереджуватися. Як у нас вкрали увагу»
Книжка без дженерік порад «МЕНШЕ СИДИ В ТЕЛЕФОНІ @ ЗРОБИ МОНОХРОМНИЙ РЕЖИМ @ НЕ КОРИСТУЙСЯ ІНТЕРНЕТОМ ДЛЯ РОЗВАГ @ ВИДАЛИ ВСІ СОЦМЕРЕЖІ» та без тонни досліджень/психологічних експериментів з цифрами.
Автор пояснює проблему дефіциту уваги, далі пробує вирішити проблему в дусі всіх письменників – поїхати кудись, де немає ні інтернету, та пожити там якись час, і сюрпрайз, все стало краще!
Але далі цікавіше було почитати досвід спілкування з лікарями про синдром дефіциту уваги, чи це з генами передається, чи щось набуте. Описуються ідеї «прискорення» (всякі тіктоки, відео на 2x, техніки швидкочитання) та чому це не працює.
Гарно описаний стан потоку та його умови
Мігай дослідив чимало аспектів потоку, але, ознайомившись із ними детально, я дійшов висновку: якщо хочеш досягти цього стану, маєш знати три основні умови.
По-перше, потрібно чітко визначити мету. Я хочу намалювати цю картину; я хочу подолати вершину; я хочу навчити дитину плавати. Треба озброїтися готовністю це зробити й відсунути інші цілі на той час, поки ви зайняті. Стан потоку виникає тільки за умови однозадачності: коли ви свідомо відмовляєтесь від усього іншого й робите щось одне. Мігай виявив, що відривання й багатозадачність знищують потік, і ніхто не досягне стану потоку, намагаючись виконувати дві чи більше справ одночасно. Потік вимагає всієї мозкової потужності, спрямованої на одну місію.
По-друге, потрібно виконувати значущу для себе справу. Це складова істини про увагу: протягом еволюції ми навчились зосереджуватися на тому, що має для нас значення. Рой Баумейстер - фахівець із досліджень сили волі, про якого я писав у вступі, – пояснив це так: «Жаба дивиться на муху, яку може зʼїсти, значно довше, ніж на камінь, якого не може зїсти». Для жаби муха має значення, а камінь – ні, тому ій легко зосереди-ти увагу на мусі, а на камінь вона майже не зважає. За слова-ми професора, «це пояснюється функціонуванням мозку... Він призначений для того, щоб приділяти увагу важливому». Адже «жаба, яка цілий день витріщалася б на камінь, просто помер-ла 6 із голоду». У будь-якій ситуації легше зосередити увагу на тому, що має значення, і важче - на тому, що видається дрібʼязковим. Коли ви намагаєтеся змусити себе робити щось, що не має значення, ваша увага часто розсіюється.
По-третє, корисно робити щось на межі своїх можливостей, але не перевершувати їх. Якщо обрана мета занадто проста, ви автоматично перейдете на автопілот, але якщо занадто складна, будете тривожитись і перезбуджуватися, що теж завадить увійти у стан потоку. Уявімо скелелаза із середнім досвідом і хис-том. Якщо він дертиметься на стару цегляну стіну в саду за бу-динком, не варто очікувати стану потоку, позаяк це легко. Якщо йому раптом скажуть видертися на гору Кіліманджаро, пото-ку теж не буде, позаяк він настрахається. Такому скелелазові в ідеалі потрібен схил або гора, трохи вищі й складніші за по-долані минулого разу.
Далі відкривається термін «жорсткого оптимізму» – коли хтось висловлюється про серйозну проблему з глибинними причинами в культурі (як-ок ожиріння, депресія, залежності) й весело пропонує спрощене вирішення на індивідуальному рівні. Це як в бестселлерах автор-американець пояснював про стрес, що «стрес не заподіюється нам, а ми самі заподіюємо його собі, тому треба просто навчитися інакше мислити (стишувати турботні думки), і стрес розсіється – варто опанувати медитацію». А з часом науковці довели, що причини стресу в штатах – брак медичного страхування, постійна загроза звільнення, ненормований робочий день і т.д.. В результаті, автор приходить до думки, що якщо людина хвора на діабет та не може придбати інсулін, і працює по 60 годин на день, то це не людина заподіює собі стрес – а стрес заподіюється ззовні.
Також згадується воєнний контекст, що між нами зараз і стається в аналогіях ракет-тривог
Перебуваючи в лячному середовищі, як-от у зоні бойових дій, люди схильні занурюватися в інший стан. Уявімо, ви гуляєте лісом і натрапили на ведмедя гризлі — він розлючений і готується до атаки. Тієї миті ваш мозок уже не переймається тим, що у вас сьогодні на вечерю або скільки грошей відкласти на квартплату. Він звужує увагу й повністю концентрується на одному: небезпека. Ви стежите за кожним рухом ведмедя, і ваш мозок починає вишукувати шляхів втечі. Ви максимально насторожуєтесь. Тепер уявімо, що напади ведмедів регулярні. Скажімо, тричі на тиждень розлючений ведмідь раптом зʼявляється на вулиці й кидається на когось із ваших сусідів. Якби так відбувалося, у вас, найпевніше, розвинувся б стан гіпернастороженості. ви постійно стереглися б небезпек, незалежно від того, чи стрі-чаєтесь із ведмедем. Надін пояснила мені: «Гіпернастороженість - це стан, за якого ви на кожному кроці стережетесь ведмедя. Ваша увага сфокусована на ознаках потенційної небезпеки, а не на тому, що відбувається тут і зараз <...>
Надін переконана, що відкрила найголовніший чинник, який визначає увагу. Щоб нормально зосереджуватися, людина має почуватися безпечно, бути в змозі відмикати ділянки мозку, які сканують середовище в пошуку ведмедів, левів чи сучасних загроз, і дозволити собі спрямувати увагу в безпечному напрямку. У місті Аделаїда в Австралії я зустрівся з дитячим психіатром доктором Джоном Джурейдіні, який спеціалізується на цій темі. Він розповів, що звуження уваги – «чудова стратегія в безпечному середовищі, адже в такий спосіб ви можете навчатися, процвітати й розвиватися. Однак у небезпечному середовищі вибіркова увага [коли ви зосереджуєтеся на чомусь одному] була 6 ідіотською стратегією. Натомість потрібно рівномірно розподілити настороженість у середовищі, вишукуючи ознак небезпеки».
Після цього відкриття Надін зрозуміла, що попередні лікарі Роберта припускалися серйозної помилки. «Як не дивно, метифенідат не лікує розбещення». <...> Дослідниця переконалася, що, коли діти не можуть зосередитися, зазвичай це сигнал про величезний стрес. Джон Джурейдіні з Аделаїди сказав мені: «Якщо лікар підсаджує таку дитину на препарати, то він вступає у змову, лишаючи дитя в жорстоких або неприйнятних обставинах».
Спойлер: травми є, і лікуватимемо це довго :)
Дуже цікаві концепти, що навколишнє середовище та оточення теж впливають на увагу, хоча цього ми не помічаємо. Ну і прекрасне порівняння стану уваги з ddos-атакою – коли дуже багато подразників закидає потоками інформації, послаблюється увага та людина переходить в стан паралічу та неуважності. Звісно, автор наводить можливі рішення деяких проблем – звісно, що не в форматі червоної таблетки, і не буде працювати для всіх, але як кажуть тіктокери, «знати про проблему >>»
Оцінка – 5/5
Фредрік Бакман «Ми проти вас»
Бакманом я зустрів черговий етап локдаунів, і ось дочитав його останній переклад. Чомусь не подобалась серія «Ведмежого міста», але ось на цій книжці знову прям в серденько!
Дякую за наполегливі спроби мене заставити його прочитати в далекому 2020-му (Тарас, привіт!), і це щось прекрасне!
Якщо ще не читали – спробуйте з перших книжок, і він або максимально сподобається, або будете його хейтити :)
Тепер залишається лише The Winners, але це вже теж в плани на 2023. До речі, з моєї гудрідзовської бульбашки до 10 людей номінувало його на номінацію найкращого фікшну, хоча фактично лише одна людина його прочитала. Нічого не маю проти Бакмана, хоч вона і зайняла третє місце в цій номінації, але згадуйте постійно цей факт, коли бачите напис «Goodreads Choice Awards» на книжках :)
Оцінка – 5/5
Олександр Михед «Котик, Півник, Шафка»
Тепла невелика казка-історія про символи незламності з Бородянки. Читається буквально за годину, але дає надію, що ми вистоїмо, як ця шафка, і котан!
В цьому році я почав цінити трохи свій час на книжечки, тому став частіше закривати, коли вона не подобається.
Так, я не дочитав «Моссад. Найвидатніші операції ізраїльської розвідки» (деякі історії були цікавими, особливо про росіян, але в якись час сталась якась нудятина), «Красиві двадцятилітні» Марека Гласко, «Як нагодувати диктатора» Вітольда Шабловського, «Вони б і мухи не скривдили. Воєнні злочинці на суді в Гаазі» Славенки Дракуліч та «Тільки нікому про це не кажи» Карпи (я люблю читати іноді трешачок, але не настільки ггг).
Ще до початку війни відкрив для себе Scriptable — iOS-додаток для створення віджетів на православному JavaScript. А так як нам Тім Кук ще й дозволив створювати віджети для домашнього екрана, то треба цим користуватись!
Колись було досить багато ідей (і я створював віджети з кількістю відвідувачів карти тривог, але коли їх стало дуже багато, то перестав гратись і продався Google Analytics), але в новій реальності у нас в країні війна, і поки агресор не розпався на багато інших, то одна з проблем їх існування – періодична відсутність світла вдома. Через те, що графік не сходиться з реальним вимкненням світла, не завжди зрозуміло, чи пора повертатись додому.
В результаті у мене вийшов ось такий віджет:
Далі йдуть технічні моменти, а внизу інструкція, як додати його собі – якщо хтось працює на 66-му поверсі Карнегі Центра, і не знає, чи вже можна їхати на Печерськ, щоб не підійматись сходами.
Оновлено: Як правильно зазначили в твітерах [1, 2], віджет фактично перевіряє, чи доступний ваш роутер в інтернеті. Можуть бути випадки, що електроенергія є, хоча самого інтернету немає – в такому випадку, віджет все ще буде червоним. В мене в таких випадках інтернет зʼявлявся протягом 5-ти хвилин, але можуть бути такі проблеми також.
No-Сode?
Спочатку я думав виводити віджет на заблокованому екрані, і знайшов Any Text, який підтримує інтеграцію з Shortcuts. Їх навіть можна запускати по розкладу, але мінімальна періодичність – день. Якщо я хочу оновлювати кожні 15 хвилин, то потрібно створити 96 автоматизацій, і кожну з них вручну. Інших варіантів я так і не знайшов, тому ідея з ноукодом швидко провалилась.
Шо по пінгу роутера?
Найпростіший спосіб перевірити, чи є інтернет вдома – зробити пінг на IP адресу роутера, а Scriptable (читай ES6) не вміє робити запити по icmp-протоколу. З доступних ресурсів я знайшов API, яке робить пінг, але там досить довго потрібно чекати на результати – мені достатньо хоча б одного результату, а не перевіряти, чи відповідає мій роутер з усіх материків. Тому треба було створити свій мікросервіс!
Підіймати сервер для одного запиту – така собі ідея, і я спочатку подумав про DigitalOcean Functions (а-ля AWS Lambda), але є проблема, що складно обмежувати кількість запитів в разі необхідності, раптом росіяни почнуть навантажувати сервіс своїми запитами, як і зробили з карти тривог.
А потім я згадав пост Антона (і ось зараз помітив, що там якраз і за Scriptable мова була), що в nginx можна писати на lua, і це виглядало ідеальним рішенням! Тому з гівна та палок за пару хвилин я зібрав швиденько ендпоінт, який робить ping заданої IP-адреси та повертає інформацію, чи доступний він.
server {
# ...
location /ping/ {
default_type 'application/json';
content_by_lua '
local cjson = require "cjson"
if ngx.var.arg_ip == nil then
ngx.say(cjson.encode({status="error", error="Передайте IP через ?ip= параметр. Наприклад, ?ip=127.0.0.1"}));
return
end
local ip = ngx.var.arg_ip;
local chunks = {ip:match("^(%d+)%.(%d+)%.(%d+)%.(%d+)$")}
if #chunks == 4 then
for _,v in pairs(chunks) do
if tonumber(v) > 255 then ngx.say(cjson.encode({status="error", error="Додайте коректний IP в налаштуваннях"})) return end
end
else
ngx.say(cjson.encode({status="error", error="Додайте коректний IP в налаштуваннях"})); return
end
local handle = io.popen("ping -c 1 " .. ngx.var.arg_ip .. " -W 0.5", "r")
local out = handle:read("*all")
handle:close()
if string.find(out, "1 received") then
ngx.say(cjson.encode({status="ok"}))
else
ngx.say(cjson.encode({status="error"}))
end
';
}
}
І все запрацювало!
Віджет
Віджет виявився найпростішою частиною, і на основі інших прикладів я швиденько зробив віджет, який показує стан та дату оновлення. Сам код віджета в файлі нижче – там один запит, відображення його та часу генерації, і ніякого рокет саєнс!
Що треба ще знати
Вдома повинен бути завжди статичний IP так як з динамічним складно працювати.
Також iOS сама вирішує, коли їй оновити віджет, і робить це по документації в інтервалі 15..60 хвилин, але фактично в мене виходило 15-20 хвилин. Якщо тапнути по віджету – він оновиться з актуальними даними.
Повинен бути статичний IP. Якщо роутер вимкнути-увімкнути, і IP зміниться – потрібно буде у провайдера замовляти додатково послугу статичного IP. Віджет постійно перевіряє лише одну і ту ж адресу.
Роутер повинен відповідати на ping запити. Якщо повертається помилка при натисканні на кнопку «Надіслати пінг на мій IP», то треба гуглити щось «%router name% Respond to Pings from WAN» та вмикати на роутері
Потрібно встановити Scriptable, завантажити файл нижче, поділитись ним в Scriptable та замінити IP в першому рядку на потрібний. Раптом що, ось відео, як це робиться.
Взагалі в мене ще була ідея пройтись по закладах та зробити невелику краудсорсинг-карту з закладами та станом вайфаю в реальному часі. Можна також зробити якогось телеграм-бота або надсилати сповіщення при зміні стану світла.
Або можна зробити якусь zapier-інтеграцію для слака, щоб всі бачили, що у вас немає світла, і що можлива якась затримка в для відповідей. Я якось робив таке для сирен, тому повинно бути максимально просто і зробити для світла також.
В перші дні війни досить багато (оціночне судження :) людей поклало в свою тривожну валізку хоч якусь книжку. В твітерах з'явились треди з цікавими відповідями про те, хто яку книжку взяв або хотів би взяти, і там досить цікаві відповіді.
Якщо б вам потрібно було взяти лише одну книгу з собою, що це була б за книга?
Не дивлячись на п'ятий місяць війни, читачі повертаються до книжок для пошуку нових сенсів, і мені стало цікаво, що українці читають під час війни.
За декілька днів перед війною я імпульсивно придбав Ласощі для Медора Андрія Бондара з есеями. Ця книжка стала першою прочитаною через декілька тижнів після початку, а формат став приємним відкриттям – наче читаєш ?треди? інфлюенсерів в твітері, але на папері! Виявилось, що там були досить актуальні роздуми, так що мої рекомендації для всіх professional thinkers!
На жаль, доступів до статистики книжкових маркетплейсів немає, але є Гудрідз, який показує статистику книг за останні 4 місяці, тому можливо зібрати приблизну статистику в цій бульбашці. Гудрідз — досить закрита платформа-монополіст, який створює багато проблем для розробників, тому хоч він і показує базову статистику, але все ще була проблема зібрати список книг – загального списку книг українських видавництв в відкритому вигляді ніде немає.
Першим рішенням було зібрати список з одного великого книжкового маркетплейсу з категорії «Xіти продажу» — це спрацювало, але виявилось, що в тому списку там немає книг, яких вже в наявності немає. Далі я зібрав список електронних книг, і це дало додатковий результат, але все одно було недостатньо. Виявилось, що Український Інститут Книги якраз прямо зараз збирає каталог української літератури, і це було те, що потрібно! Після об'єднання всіх списків з'явився список з 2300 книг.
?
1. З списку були видалені всі книжки іноземних видавництв та іноземними мовами — гудрідз не дозволяє фільтрувати по локації користувачів, тому рахувались лише книги українською 2. Через специфіку, в книжках, де назва повністю співпадає з російською, можливі були помилки. Я намагався виправити, але можливо, що щось залишилось 3. Не всі книжки видавництв тут присутні — повний список книг є внизу сторінки. Якщо є актуальніший список – напишіть мені, будь ласка! Наприклад, лише одна книга Снайдера, але наймейнстрімніша в цьому списку є. Те саме з книжками Грицака 4. Дані з 24 лютого по 14 липня 2022 року 5. Дякую Джефу Безосу за те, що все ще не заблокував мій акаунт в гудрідз після великої кількості запитів!
ТОП-25 прочитаного за воєнний час
На першому місці очікувано «Інтернат» Жадана – роман про російськомовного вчителя української мови, який вивозить племінника з інтернату з окупованої території. За весь час його додало в список для читання 1120 читачів, а прочитало — 390. До речі, рекомендую (навіть більше, чим книжку Любки) випуск подкаста «Наразі без назви», де обговорюється саме цей роман. Цей роман було перекладено на англійську та інші мови, тому цікаво, що 24-го лютого ми всі ховались по сховищах, а весь світ активно додавав цей роман в свій список для читання:
Переклади
Українське видання
Я будував та дивився інші графіки по книгам, але якихось незвичайних та різких перепадів не було, тому я не став їх включати. В більшості це схоже на графік праворуч (на початку війни майже нічого, а лише через два-три тижні почало відновлюватись).
На другому місці мімімішна книга «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнєцової. Близько 800 користувачів додало, та 337 прочитало. Це чомусь стало відкриттям – здавалось, що абсолютно нічого пов'язаного з війною немає, але це єдина книжка, яку твітеряни хотіли взяти з собою.
На третьому місці «Тигролови» Івана Багряного. Близько 590 читачів додало в список для читання та 224 прочитало.
#
Назва
Додано на поличку
Прочитано
% прочитаних від доданих
1
Сергій Жадан – Інтернат (Меридіан Черновіц)
1121
392
34%
2
Євгенія Кузнєцова – Спитайте Мієчку (Видавництво Старого Лева)
804
337
41%
3
Іван Багряний – Тигролови (Видавництво Фоліо)
558
224
40%
4
Володимир Станчишин – Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією (Віхола)
531
170
32%
5
Ілларіон Павлюк – Я бачу, вас цікавить пітьма (Видавництво Старого Лева)
442
136
30%
6
Віра Агеєва – За лаштунками братерства: есеї про українсько-російські культурні відносини (Віхола)
437
63
14%
7
Станіслав Асєєв (пер. з російською Вікторія Стах) – «Світлий Шлях»: історія одного концтабору (Видавництво Старого Лева)
390
95
24%
8
Дмитро Кулеба – Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот (Книголав)
349
77
22%
9
Сергій Плохій – Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності (Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля")
339
79
23%
10
Френк Герберт – Дюна (Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля")
326
178
54%
11
Софія Андрухович – Фелікс Австрія (Видавництво Старого Лева)
323
133
41%
12
Тамара Горіха Зерня – Доця (Білка)
311
83
26%
13
Тімоті Снайдер (пер. англійської з Галина Герасим) – Шлях до несвободи: росія, Європа, Америка (Човен)
307
56
18%
14
Катерина Негодюк – Матера вам не наймичка, або Чому діти це... прекрасно (Віхола)
304
116
38%
15
Ліна Костенко – Записки українського самашедшого (А-ба-ба-га-ла-ма-га)
275
96
34%
16
Артем Чех – Хто ти такий? (Меридіан Черновіц)
271
78
28%
17
Дорж Бату – Моцарт 2.0 (Видавництво Старого Лева)
269
141
52%
18
Елізабет Ґілберт – Місто дівчат (Видавництво Старого Лева)
268
139
51%
19
Ореста Осійчук – Абрикосова книгарня (Наш Формат)
264
89
33%
20
Софія Андрухович – Амадока (Видавництво Старого Лева)
260
40
15%
21
Дорж Бату – Франческа. Повелителька траєкторій (Видавництво Старого Лева)
256
136
53%
22
Марі Карачина – Never Stop (Видавництво Старого Лева)
253
100
39%
23
Всеволод Нестайко – Тореадори з Васюківки (А-ба-ба-га-ла-ма-га)
247
105
42%
24
Фредрік Бакман – Чоловік на ім'я Уве (Книголав)
219
111
50%
25
Дорж Бату – Таємниця старого Лами (Видавництво Старого Лева)
208
100
48%
Видавництва
Так як була інформація за видавництва, які видали книжки, то є можливість побудувати статистику по агрегованим книгам видавництв, якими цікавляться. На першому місці ВСЛ, а далі неочікувано опинились КСД та Фоліо
В мене постійно була чомусь в голові ідея в тому, що багато читачів зануряться в історичний нон-фікшн, але по факту вийшло, що проза на перших місцях. Цікаво, що книжки, які пояснюють історію (Снайдер, Агеєва, Плохій з рейтингу), з дуже низьким коефіцієнтом читання (14-20% прочитало їх).
Але не варто забувати, що це лише бульбашка гудрідзу – в книгарнях, можливо, взагалі інша ситуація.
Замість кінцівки буде один з моїх хоум-мейд телеграмних стікерочків з Тімооотііі:
🇺🇦 ❤️ 🇺🇦
Посилань на buymeacoffee знову не буде – підтримайте волонтерів та військових, але ви всі, котики, і так це знаєте :)
За останні пару днів з'явилось декілька українських аналогів Wordle (веб- та айос-версії) – це та гра, де потрібно вгадати 🟩⬜️️️️⬜️🟩🟩 (слово) з п'яти літер та п'яти спроб. Так як мене було принижено англійською версією Wordle через незнання слова «sayer», то я вирішив перейти на українську версію.
Нещодавно я побачив тред на редіті з найкращими словами для початку гри, тому вирішив проаналізувати українські слова також. Для бази було взято словник з Кобзи – там близько 5300 слів. В Словко на даний момент приблизно 5100 слів.
Я розігрів свій комп'ютер для бігдати, і отримав таку частотність літер:
Якщо в одному слові є дві літери А, то вони рахувались за одну
Капітан Очевидність підказує, що найпопулярніші — це літери А, О, Р, К, Т, И, І.
По перших 5 літерах лише два слова (де однакові літери не повторюються): актор та токар (фактично одні і ті ж літери, але в різному порядку, що може мати сенс у випадку з грою).
Наступне слово повинно не включати ці всі попередні літери, тому з літер и, і, л, е, с, у єдине слово, яке можна скласти – ілеус (напевно, це добре, якщо ви це слово теж не знали!).
Далі з літер и, в, д, м, п, б, г та з можна зібрати лише слово здвиг. Таким чином, за три спроби можна відкрити до 15-ти літер. Звісно, в другій та третій спробах я не враховував літери з попередніх успішних спроб, тому не було слів з літерами и(так як вона по частотності вища, чим інші) в другій, а це може мати значення.
Тому, актор → ілеус → здвиг – це найкращий варіант для читерства!
Пройшло 10 років з останнього поста в моєму блозі, і з'явилось відчуття, що я вже досить добре відпочив від блогінгу, та впевнений, що в мережі інтернет не вистачає ще одного блога з шитпостами, тому я повертаюсь!
За ці роки багато чого змінилось. Мої відгуки на книжки Марка Лівіна почали збирати на гудрідз по 16 лайків, але все ще немає теплого та лампового місця, де можна було б ділитись цікавими ідеями, думками та розумними цитатками успішних людей. Гарні зображення з цікавими ідеями з книжок, якими ви зможете поділитись в своїм — один з пріоритетних напрямків політики цього блога.
10 років тому я лише по святам з Запоріжжя в Київ їздив, тому взагалі про подорожі в блогах нічого не було, а тепер з'явився дрон, ще й залізна завіса почала падати, тому я почав потрохи виїжджати за кордон, тому тут буде ще більше тревел-контенту!
Коли закінчаться думки та ідеї — я почну просто перекладати західних блогерів, тому якщо все піде не так добре, то вас очікуватимуть матеріали про web3, крипту, продуктивність та як все зіпсувалось за останні роки. Якщо такий момент настане — я попереджу, щоб ви відкрили свої кватирки, щоб не було так душно.
І якось спіймав себе на думці, що пости в блогах — це також про саморефлексію, в твітерах та фейсбучиках цього не отримаєш!
Якщо ви дочитали до цього моменту, то це дуже гарний сигнал, що хоч хтось ще вміє осилити контент більше 140 символів, тому все це може навіть хтось буде читати!
Коментарів не буде так як я ще не розібрався, як в вашому блокчейні їх зберігати, але є Телеграм та соціалочки нижче.
Якщо хочете підтримати мої потуги та задонатити в «Buy Me a Coffee» – напишіть мені, ми зустрінемось та придбаєте мені реальну каву, а то через податки та комісію я отримаю мало, тому буду пити «MacCoffee 3 в 1»
